Місцеві референдуми – реальне народовладдя чи політичний хайп?

Христина Карельська

стажерка ВГО “Асоціація сприяння

самоорганізації населення”

Після президентських та дострокових парламентських виборів 2019 року, питання щодо впровадження механізму місцевого референдуму все активніше обговорюється в політичних та експертних колах.

«Народовладдя через референдуми» було одним із основних меседжів передвиборчої програми шостого президента України Володимира Зеленського та його партії «Слуга Народу», яка наразі представляє монобільшість у Верховній Раді.

«Мій перший законопроект –«Про народовладдя». У ньому ми разом закріпимо механізм, за яким тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії. У сучасній Україні це повинно відбуватися із максимальним використанням новітніх технологій».[1]

В анонсованому владою пакеті законопроектів щодо народовладдя, особливо в умовах нестабільної соціально-політичної ситуації на фоні російської гібридної війни, ризиків більше ніж достатньо. Тим не менш, 2020 рік обіцяє бути переломним для української безпосередньої демократії та багатим на боротьбу між політичними елітами не тільки стосовно потенційного всеукраїнського референдуму щодо запуску ринку землі.

В даній аналітичній роботі розглядаються питання стосовно нормативно-правової бази місцевих референдумів в Україні у контексті децентралізації та діджиталізації та приклади їх проведення, досвід країн ЄС у використанні даного механізму, експертні та політичні оцінки його потенційного впровадження та насамкінець висновки-рекомендації для державних діячів, представників місцевої влади (особливо для ОТГ), громадськості та всіх зацікавлених цією темою. Все це дасть змогу зрозуміти – чи варто впроваджувати механізм місцевого референдуму в Україні?

1. Нормативно-правова база механізму місцевого референдуму

Право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах гарантовано Конституцією України (ст. 38), законами України «Про місцеве самоврядування», «Про Центральну Виборчу Комісію», «Про Державний реєстр виборців».

Україна на шляху європейської та євроатлантичноїінтеграціїмає орієнтуватись на стандартипроведення референдумів, які гарантовані Всесвітньою Декларацією місцевого самоврядування 1985 р., Європейською Хартією місцевого самоврядування 1985 р., Європейською стратегією інновацій та доброго врядування на місцевому рівні 2009 р., План дій Ради Європи для України 2018-2021 рр., Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»2004 р.

Закон України про «Всеукраїнський та місцеві референдуми» було прийнято ще 3 липня 1991 року, проте скористатися цим правом повноцінно українці не можуть до сих пір. Прийнятий у 2012 році модернізований Закон про всеукраїнський референдум заклав можливості вносити прямі зміни до Конституції України за народною ініціативою. Цей же закон відмінив порядок проведення місцевих референдумів[2]. Але 26 квітня 2018 року за рішенням Конституційного Суду України даний закон втратив чинність у зв’язку з порушенням регламенту Верховної Ради та спробою провести маніпулятивний референдум на державному рівні[3]. Виникла правова колізія, адже Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» був також скасований. Народні депутати попередніх скликань не наважалися врегулювати законодавчі прогалини, їх законопроекти так і залишилися нерозглянутами у комітетах парламенту.

Незважаючи на обіцянки нової влади прийняти повний пакет законопроектів щодо народовладдя, конституційний парадокс дотепер залишається незмінним: стаття 38 нібито і дає право громадянам брати участь у референдумах, але закону щодо механізму їх проведення ще немає. Але у контексті децентралізації та дії закону про «Добровільне об’єднання громад» механізм проведення місцевих референдумів є важливим з точки зору створення противаги регуляції влади шляхом розширення прав громадян на вирішення питань місцевого значення.[4]

• Приклади проведення місцевих референдумів в Україні

 За даними «Лабораторії законодавчих ініціатив», з 1991 до 2012 року в Україні було зареєстровано 178 ініціатив щодо проведення місцевих референдумів.[5]Більшість з них були проведені та підтримані населенням. Цікавим є той факт, що рекордсменом серед проведення місцевих референдумів стала Західна Україна. Тематика (предмет) місцевих референдумів стосувалася адміністративно-територіальних питань, благоустрою, земельних питань, зміни базового рівня місцевого самоврядування, найменування населених пунктів, припинення повноважень голови органів місцевого самоврядування тощо.[6]Суб’єктами ініціювання були переважно органи місцевого самоврядування та громадяни. За даними статистика, 122 місцевих референдуми відбулися, а їхні рішення виконані.[7]Лише невелика кількість референдумів були визнані не дійсними, або такими що не відбулися.[8]

Самий перший місцевий референдум відбувся в м. Одеса (у складі Радянського Союза) 16 грудня 1990 року відповідно до ст. 80 Конституції УСРСР 1978 року, суб’ктом якого була одеська міська рада. На розгляд мешканцям було винесено два питання – «Про закриття екологічно небезпечного виробництва Припортового заводу» та «Про утворення в Одесі вільної економічної зони».[9]У голосуванні на референдумі взяли участь більше 450 тисяч або 59,6 % виборців міста Одеси, з яких за закриття Припортового заводу проголосувало 83,4 %, а за утворення вільної економічної зони — 93,8 %.[10]В результаті вільна економічна зона в Одесі була створена — в Одеському морському торговому порту; а Припортовий завод, хоча і не був закритий, але провів глибоку модернізацію своїх екологічно небезпечних виробництв і вирішив низку соціальних проблем мешканців селища Нові Біляри, частину території яких зайняв завод.[11]

• Досвід проведення незаконних референдумів

Варто відзначити досвід проведення незаконних місцевих референдумів. Наприклад, у м. Харкові у 2007 році міська влада призначила консультативний референдум щодо застосування російської мови поряд із українською– всупереч Конституції та законам України.[12]Незважаючи на це, місцевий референдум відбувся і був підтриманий громадянами. Ще у 1991 році в Закарпатській області відбувся референдум щодо надання області автономного статусу у складі України.[13]В 1994 в Донецькій та Луганській областях був проведений референдум стосовно офіційного статусу російської мови, запровадження федеративного устрою та входження держави до Економічного Союзу держав СНД.[14]

У 2014 р. з початком російської гібридної війни на Донбасі та в АР Крим були проведені псевдореферендуми за відокремлення території від України (щодо набуття офіційного статусу терористичних ДНР та ЛНР) та переходу Криму до складу Російської Федерації. У бюлетень було внесено лише одне питання – «Чи підтримуєте Ви акт про державну самостійність ДНР (ЛНР)?», за яке нібито 89 % виборців проголосували «за», а ті хто відстоював проукраїнську позицію отримували погрози фізичної розправи від бойовиків.[15]У Криму на «референдумі» поставили два питання – «чи підтримуєте ви відновлення конституції Криму 1992 року і за статус Криму як частини України; чи підтримуєте ви входження Криму до складу РФ».[16]Незаконність та абсурдність подібних місцевих референдумів полягає навіть не у тому що вихід міст зі складу суверенної держави в принципі не може вирішуватися на місцевому рівні, а у тому що їх ініціатором виступає інша держава. Це є прямим порушенням норм міжнародного права. Ба більше, вищезазначені фейкові референдуми порушили Закон про Державний кордон України. Подібні питання не виносяться навіть на національному рівні – адже це пряма загроза національній безпеці країни.

• Спроби відновити механізм місцевого референдуму

 У Верховній Раді VIIIскликання були зареєстровані три законопроекти стосовно механізму проведення місцевих референдумів (№2145а-1, №2145а-2, №2145а-3)та один законопроект щодо процедури проведення як місцевих референдумів так і всеукраїнського (№2535).Однак, як було зазначено вище, ці законопроекти так і застрягли в комітетах Верховної Ради.

На даниймомент, за словами представника Президента у Верховній Раді, віце-спікера Руслана Стефанчука, робоча група напрацьовує пакет законопроектів щодо народовладдя, який включає: «крім всеукраїнського референдуму, проведеннямісцевого референдуму; питання народних законодавчих ініціатив; питання, які стосуються народного законодавчого вето; питання, які стосуються формування народом порядку денногодля влади на різних рівнях і ціла низка інших ініціатив. Тому не можна спрощено підходити до законопроекту про народовладдя – це комплекс законів, який буде включати в себе близько 8 законопроектів».[17]

У передвиборчій програмі політичної партії «Слуга народу» містяться також забов’язання щодо: «запровадження механізму відкликання депутатів, які втратили довіру виборців, створення механізму «народного вето» на щойно ухвалені закони, запровадження механізмів впливу громадян на рішення влади через референдуми».[18]

Друга за чисельністю фракція політичної партії «Опозиційна платформа – «За життя» теж робила акцент у своїй передвиборчій програмі на реальному народовладді, особливо на запровадженні всеукраїнського та місцевих референдумів, в яких народ України зможе висловлювати недовіру Президенту, Уряду та Верховній Раді і таким чином відправляти їх у відставку, приймати рішення про відставку керівників місцевих органів влади.[19]Всі ці ініціативи були внесені до парламенту у проекті Закону «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми за народною ініціативою» від 29 серпня 2019 року та 6 березня 2020 року. При цьому фракція політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» теж внесла свій проект Закону «Про Всеукраїнський Референдум» від 26 вересня 2019 року, в якому передбачено запровадити цілу низку видів референдумів: установчий, конституційний, ратифікаційний, законодавчий та загальний.[20]

1.4 Основні проблеми

Вітчизняний досвід проведення місцевих референдумів показав гострі проблеми, які варто взяти на озброєння новій владі при розробці нового закону: блокування референдумів місцевими радами, проведення незаконних референдумів, використання місцевих референдумів з метою легітимізації незаконних рішень органів місцевого самоврядування за допомогою волі мешканців, зволікання з імплементацією результатів місцевих референдумів.[21]

Чи вистачить новій українській владі політичної волі прийняти комплексний пакет законопроектів щодо реального, а не декларативного народовладдя? Як саме у перспективі будуть проходити місцеві референдуми та чи будуть вони дієвими? Наразі більше запитань, аніж відповідей. У такій ситуації варто детально проаналізувати міжнародний досвід проведення місцевих референдумів задля перейняття успішних практик та уникнення помилок.

2. Досвід проведення референдумів у країнах ЄС

Для української перехідної демократії дуже важливо перейняти досвід проведення референдумів у країнах ЄС. Але цей підхід не має бути ”copyandpaste” (копіювати – вставити), а має враховувати безліч факторів: політичний устрій, соціально-економічні умови, політичні контекст та культуру тощо. Не варто також забувати про потужний геополітичний фактор – російська гібридна війна.

Піонером та взірцем у проведенні референдумів по праву вважається Швейцарія, на яку у своїх передвиборчих програмах посилаються багато українських політиків. Політична система цієї країни спирається на референдуми, за допомогою яких формуються основнінапрямки державної політики.Дати проведення референдумів (їх протягом року всього чотири) фіксовані урядом на 20 років вперед. [22]Для проведення місцевого референдуму достатньо зібрати в середньому 10 % підписів громадян кантону.Підписи збираються протягом 90 днів комітетом з підготовки референдуму, який може складатися з 3-10 осіб. Явка під час його проведення має бути на такому ж рівні.[23]Ліміту щодо фінансування фондів для проведення референдумів немає.

У політичній системі Швейцарії розрізняють кантональний та комунальний рівні місцевого самоврядування: на кантональному рівні, як і на федеральному, передбачено декілька типів референдумів. Законодавчий референдум передбачає підготовку і прийняття у парламенті конкретного законопроекту. Адміністративний референдум торкається будь-яких питань громадського значення, яке знаходиться у компетенції влади кантону, дозволяється навіть проведення референдумів з питань підвищення податків–так звані,фіскальні референдуми[24]. Зокрема, у 19 з 26 кантонах фінансовий референдум є обов’язковим, якщо передбачені бюджетом видатки перевищують встановлений рівень»[25]. Будь-які зміни до конституцій кантонів мають прийматися лише шляхом референдуму, тобто конституційний референдум має обов’язковий характер. У більшості кантонів повний або частковий перегляд конституції кантону можливий загромадською ініціативою. Виключенням є кантони Юра та Во, де ініціатором конституційного референдуму може бутимісцевий парламент, а також кантон Тічино, де така ініціатива може йти як від парламенту, так і від уряду.

На комунальному рівні референдуми проводяться не в усіх кантонах, а лише в тих, де це унормовано у виборчому законодавстві. Загалом найчастіше у Швейцарії місцеві референдуми практикуються у великих містах.[26]

Тематика питань, які виносяться на референдуми, різноманітна: зміна системи медичного страхування, підвищення податків для найбільш заможних фізичних осіб, обмеження імміграції в країну, якого кольору фарбувати паркан, збільшення тривалості відпустки з 4 до 6 тижнів, обмеження житлового будівництва на гірськолижних курортах, обмеження права маніфестацій у місцях де розташовані штаб-квартири міжнародних організацій, дозвіл на продаж героїну по рецептам, висилка з країни тих, хто звинувачується у шахрайстві, підвищення податків для багатіїв, запровадження адвокатів для тварин, статус водія Uberтощо.[27]

В бюлетенях завжди представленні контрпропозиції від муніципальної влади для збалансованості інтересів. Цікаво, що швейцарці мають змогу віддати свій голос на референдумах трьома способами: в електронній формі, звичайною поштою та безпосередньо на виборчій дільниці. Найпопулярніший спосіб – голосування поштою. За два місяця до проведення референдуму кожен мешканець має отримати конверт з бюлетенями, брошурами з необхідною інформацією про законодавство та листом з аргументами за та проти.[28]

Місцеві референдуми у Польщі є основним інструментом контролю діяльності органів місцевого самоврядування, особливо для малих гмін. У ході таких референдумів вирішуються питання щодо оподаткування громадян, відкликання ради гміни до закінчення її терміну тощо.[29]Для проведення референдуму достатньо зібрати 10% підписів громадян протягом 60 днів. Рішення, підтримане шляхом референдуму 30 % мешканців, розглядається радою гміни. На референдумі громадяни гміни можуть відправити всю раду у відставку. Тобто, будь-якого обраного чиновника можна відкликати на вимогу виборців.

Закордонна практика свідчить, що є два ключові моменти у проведенні місцевих референдумів: форма державного устрою та перелік питань (формула референдуму). У федеративних державах головним ініціатором місцевих референдумів є органи місцевою влади (суб’єкти федерації), які потім трансформують рішення у місцеві акти. В багатьох країнах не існує обмежень щодо питань, винесених на референдум (Польща, Чехія, Естонія, Франція, Литва).[30]

В інших країнах перелік питань, який не можна виносити на референдум, законодавчо закріплений. Наприклад, призначення та зміна чиновників у Бельгії, питання бюджету, фінансової та фіскальної політики у Бельгії, Італії, Португалії.[31]В інших країнах навпаки місцеві референдуми проводяться з різних фінансових питань: орендні договори чи рентні доходи, інвестиції, продажі, знижки тощо (Ірландія, Болгарія).

Незважаючи на суцільну діджиталізацію та можливість проголосувати електронно, місцеві референдуми в Естонії не такі популярні через небезпеку впливу на них Росії в етнічних питаннях. Чіткий механізм їх проведення не закріплений в нормативно-правових актах, але все-таки деякі місцеві референдуми мали місце: щодо заборони продажу алкогольних напоїв, зменшення плати за паркування машин.[32]

Більш серйозні місцеві референдуми пройшли в двох містах Естонії – у Нарва та в Силламяе за ініціативи Росії щодо автономії. Мешканці цих міст не мали естонського громадянства за законом про іноземців за 1992 рік, тому 99% мешканців підтримали російську ініціативу. Але до проведення референдуму закон про іноземців був змінений та забов’язував врегулювати статус громадянства. Тому результат самого референдуму було визнано недійсним Верховним судом.[33]

Британський Брексит є найяскравішим прикладом того, як референдум може сколихнути основи країни зі сталою демократією і породити сепаратистські тенденції надалі (Шотландія, Уельс, Ірландія). Хоча цей референдум був загальнонаціональним, але його теж варто взяти на озброєння. І варто пам’ятати, що для кожної країни існує свій особливий рецепт для проведення референдумів враховуючи всі фактори, які були зазначення раніше.

3. Політичні та експертні оцінки референдумів

Впровадження механізму місцевого референдуму викликає неоднозначні оцінки як від політиків, так і від експертів. В ході написання даної аналітичної роботи були проаналізовані позиції як противників, так і супротивників даного механізму прямої демократії задля більш його ґрунтовного осмислення та доречності його потенційного впровадження в Україні.

Відверто проросійські політики повністю підтримують таку ініціативу, не вбачаючи в цьому жодних загроз. Так, один із лідерів партії «Опозиційна Платформа – «За життя», Віктор Медведчук заявив на своєму каналі 112, що «принцип народовладдя є архіважливим для українського народу та має бути повністю реалізований». При цьому він згадав власну концепцію народовладдя, розроблену його суспільним рухом «Український Вибір» ще в 2012 році, в якій абсолютно всі ключові питання вирішуються народом України: форми правління, вступи в блоки та союзи, статус мов та громадянства тощо. Такі тези особливо часто озвучуються відверто проросійськими політиками на телеканалах Медведчука (Зік, 112, NewsOne) та Мураєва (Наш), які відкрито намагаються нав’язати українцям кремлівський сценарій впровадження будь-якого законопроекту.[34]

Співголова фракції «Опозиційна Платформа – «За життя» Юрій Бойко підкреслив, що партія буде добиватися прийняття Закону про всеукраїнський та місцевий референдум, в якому громади та регіони самостійно будуть вирішувати питання мови, культури та історичної пам’яті.[35]Таким чином сам процес децентралізації по суті перетвориться на федералізацію, яка послабить та роз’єднає регіони України, на що і сподівається Кремль.

У свою чергу, віце-спікер ВРУ Руслан Стефанчук вже анонсував внесення на розгляд парламенту цілий пакет законопроектів щодо народовладдя навесні 2020 року, в якому пріоритетне місце займає механізм всеукраїнського та місцевого референдумів. Але враховуючи ситуацію з голосуванням щодо ринку землі та пандемії коронавірусу, розгляд пакету законопроектів щодо народовладдя знову переноситься на невизначений термін. Хоча вже одинззаконопроектівщодо народовладдя (”Про народовладдя через Всеукраїнський референдум”) був внесений на розгляд ВРУ та прийнятий у першому читанні.[36]Незважаючи на численні маніпуляції з боку опозиційних до влади політиків, цей законопроект може стати своєрідним трампліном для подальшого розвитку реального, а не фіктивного народовладдя.

Політолог Андрій Горбенко зазначив, що референдуми можуть стати «популістським інструментом», згадавши при цьому гіркий досвід Брекситу.[37]І дійсно українські політики активно маніпулюють інструментом референдумів у своїх передвиборчих гаслах, не пояснюючи ні суті, ні можливих ризиків. Наприклад, лідер партії «Батьківщина» у 2018 році зазначала, що – «референдуми є універсальним інструментом вирішення питань різного ґатунку – від обрання моделі державного устрою до будівництва автомобільноготунелю…люди отримають право за власною ініціативою проводити референдуми та за їхньою допомогою контролювати політиків і притягувати їх до відповідальності».[38]У даному випадку, без чіткого механізму проведення місцевих референдумів, такий «універсальний інструмент» може призвести до параду референдумів і політичного хаосу.

Керівник проектів з питань конституційного права Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко наголосила на важливості прийняття законів щодо референдумів, а також вдосконалення деяких питань, які стосуються агітації та інформування під час підготовки референдуму.[39]Адже агітація та інформування – це ключові інгредієнти успішного проведення референдумів.

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко вважає місцеві референдуми необхідними механізмами на рівні територіальних громад: «На регіональному рівні такі форми демократії шкідливі. Є питання загальнонаціональногозаконодавства – наприклад, державна мова. Їхню долю не можна вирішувати на референдумах. Нам не потрібна федералізація – розширення повноважень регіонів, нам потрібно спрямовувати зусилля на те, щоб робити громади сильними, розширюючи їх повноваження».[40]В принципі це дуже слушна пропозиція, адже саме територіальна громада в контексті децентралізації є основою місцевого самоврядування і тільки громада має вирішувати ті питання, які її турбують.

Директор з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук навпаки скептично сприймає потенційне проведення місцевих референдумів в нинішніх політичних реаліях.[41]

Експерт з конституційного права О. Москалюк згадуючи гіркий досвід Брексит, зазначає, що інститут референдуму може бути ефективним лише за певних умов. За його словами, перш за все, «волевиявлення може бути ефективною процедурою у разі, якщо існує високий рівень обізнаності населення з наслідками референдуму».[42]Але як вимірювати цей рівень обізнаності? Чи просто залишати все як є, спираючись на припущення про низький рівень освіченості та політичної культури населення?

Громадський діяч Олексій Кошель застерігає, що треба в обов’язковому порядку «чітко провести червоні лінії,щоб проведення референдуму не призвело до зростання сепаратистських тенденцій, розгойдування суспільства. Це стосується питань мови, повноважень органів влади місцевого самоврядування. Не повинно бути завуальованих питань, які могли б призвести до збільшення ролі регіонів. Це серйозні ризики для держави».[43]

Багато експертів вваєажають, що важливо запустити спочатку механізм місцевих референдумів, а потім вже загальнонаціональний. Це дасть змогу підвищити політичну культуру громадян і звикнути до самої процедури. За словами юриста Андрія Вігірінського, «вУкраїні немає історичної правової традиції участі в референдумах. Краще розпочати з місцевих референдумів. Щоб не знівелювати значення загальнонаціонального. Навчити людей голосувати і приймати на себе відповідальність на місцевому рівні. Аби людина могла зрозуміти значення участі в голосуванні».[44]Політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна вказала на важливість проведення місцевих референдумів, які з часом здатні кардинально змінити політичну свідомість громадян та політичну культуру в цілому. «Цей інститут потрібен Україні. Просто треба бути готовим до того, що в перші 5–10 років на цьому рівні місцевими політиками та бізнесменами будуть відбуватися маніпуляції. Але це виховний процес, який допоможе виховати відповідального виборця».[45]

Думки експертів та політиків щодо референдумів різні, тому логічно, що чітке законодавче запровадження механізму місцевого референдуму відкине спірні питання і стане відчутним демократичним проривом для української держави та великим викликом як для політичних еліт, так і для суспільства.

 

Висновки та рекомендації

Інститут референдуму є беззаперечно одним з найважливіших інструментів народовладдя, який дає можливість громадянам долучатися до прийняття важливих управлінських рішень. Право громадян на участь в референдумах гарантовано Конституцією України. Хоча наразі відсутня нормативно-правова база щодо забезпечення та проведення референдумів і ми знаходимося лише на початковому етапі врегулювання юридичних прогалин.Місцеві референдуми дають можливість безпосередньо мешканцям конкретної територіальної громади вирішувати найактуальніші для них питання місцевого значення. І в принципі, це є сутністю реформи децентралізації, яка покликана сприяти активному залученню громадян до самостійного вирішення локальних питань без впливу з центру.

Також варто враховувати нинішній процес діджиталізації і потенційну можливість проводити у перспективі референдуми електронно на всіх рівнях у віддаленій перспективі, що дозволить зекономити бюджетні кошти і не допустити фальсифікації результатів. Але тут варто буде враховувати всі нюанси інформаційної безпеки, особливо на фоні російської гібридної війни.

Будь-який законопроект має свої плюси та мінуси і може стати інструментом для маніпуляцій суспільною думкою та лакмусовим папірцем для політиків. Проте ставити хрест на запровадженні як всеукраїнських, так і місцевих референдумів не варто. Механізм референдумів має бути наданий українцям.

Проте варто мати на увазі, що вироблення законопроекту щодо місцевих референдумів потребує комплексного підходу, широкого обговорення з профільними громадськими організаціями, представниками ОМС, особливо ОТГ. При цьому слід дотримуватися таких вимог:

• Чіткий перелік питань (предмет референдуму), який не суперечить національному законодавству та є у сфері повноважень відповідної територіальної громади. Це дасть змогу уникнути суперечливі питання та маніпуляції, які можуть призвести до регіонального сепаратизму. Кількість питань має бути обмеженою – не більше 5. Варіанти відповідей у бюлетені мають бути сформульовані як з позицій прихильників,так і опонентів;
• Суб’єктами ініціювання місцевих референдумів може бути як міська рада, так і мешканці територіальної громади – за умови зібрання ініціативною групою протягом трьох місяців підписів не менше 10 % виборців;
• Варто спростити процедуру ініціювання місцевого референдуму шляхом скасування вимоги щодо обрання ініціативної групи на загальних зборах громадян.
• Надати можливість виборцям на місцевому референдумі відкликати місцевих депутатів та всю міську раду, вирішувати питання тарифів, місцевих податків і зборів;
• Потрібен моніторинг процесу проведення референдуму правоохоронними органами та незалежними спостерігачами. Має бути чітко визначена процедура верифікації підписів громадян;
• Забезпечити рівність всіх сторін агітувати за чи проти якогось питання. Фінансування агітації має бути ідентичним до фінансування політичних партій та виборчих кампаній. Також варто враховувати, що місцеві ЗМІ, так само як і національні поділені між групами інтересів, тому будь-яке питання може стати інструментом маніпуляцій та піару для місцевих політиків. Ресурсів для цього їм вистачить;
• Закріпити чіткі терміни збирання підписів залежно від кількості зареєстрованих виборців та їх необхідної кількості на підтримку ініціативи. Мінімальний поріг участі варто встановити на рівні 50% –в іншому випадку референдум має носити консультативний характер без юридичних наслідків.
• Слід встановити чіткий механізм обов’язкової імплементації результатів референдумів. Передбачити відповідальність та санкції для посадових осіб, які не виконують рішення референдуму або проводять незаконні референдуми.
• Перед проведенням місцевого референдуму має бути проведена широкомасштабна інформаційна робота серед населення (семінари, тренінги, круглі столи) за участю громадських організацій, експертів та міжнародних партнерів.[46]

Незважаючи на всі вищезазначені пропозиції, так звані червоні лінії у механізму місцевих референдумів все одно існують. Без врахування всіх запобіжників на законодавчому рівні, будь-яка неточність може коштувати дуже дорого, послабивши і без того українську «гібридну» демократію. Проте місцеві плебісцити є найдієвішим механізмом локальної демократії за допомогою якого жителі громади можуть вирішити нагальні місцеві проблеми та ефективно контролювати місцеву владу.

 

 

[1]Передвиборча програма кандидата на пост Президента України Володимира Зеленського, режим доступу:https://program.ze2019.com/

[2]Андрій Лучик, Поверніть Місцевий Референдум, Українська Правда, 2012. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/columns/2012/12/7/6978962/

[3]В Україні скасовано неконституційний закон про референдум, Центр політико-правових реформ, 28 травня 2018 рік. Режим доступу: https://pravo.org.ua/ua/news/20872998-v-ukrayini-skasovano-nekonstitutsiyniy-zakon-pro-referendum

[4]Громадська експертна доповідь, Досвід застосування місцевого референдуму в Україні як складової місцевої демократії, 2016 рік. Режим доступу: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2016/11/pdfjoiner.pdf

[5]Лідія Хаустова, Чи потрібні українцям місцеві референдуми, Радіо Свобода, 6 вересня 2018 рік. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii-mistsevi-referendumy/29473778.html

[6]Громадська експертна доповідь, Досвід застосування місцевого референдуму в Україні як складової місцевої демократії, 2016 рік. Режим доступу: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2016/11/pdfjoiner.pdf

[7]Там само

[8]Там само

[9]Андрій Крупник, Навіщо Україні місцеві референдуми? UPLAN, Аналітика, 2 березня 2020. Режим доступу: https://uplan.org.ua/analytics/navishcho-ukraini-mistsevi-referendumy/

[10]Там само.

[11]Там само

[12]Громадська експертна доповідь, Досвід застосування місцевого референдуму в Україні як складової місцевої демократії, 2016 рік. Режим доступу: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2016/11/pdfjoiner.pdf

[13]Референдум 1991 року про спеціальну самоврядність Закарпаття був звичайним політичним шахрайством (документи) Москаль, 13 квітня 2016. Режим доступу: https://zakarpattya.net.ua/News/154604-Referendum-1991-roku-pro-spetsialnu-samovriadnist-Zakarpattia-buv-zvychainym-politychnym-shakhraistvom-%E2%80%93-Moskal-DOKUMENTY

[14]Розвиток форм безпосередньої демократії в Україні: аналіз доцільності та перспектив застосування, Національний інститут стратегічних досліджень, аналітична доповідь, Київ, 2019 рік, с. 29. Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-12/dopovid-1.pdf

[15]Олександр Лащенко, На Донбасі 3 роки тому був не референдум, а фейк. Радіо Свобода, 2017. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28479582.html

[16]Без наблюдателей и татар – у Криму провели “референдум”, GazetaUA, 2020. Режим доступу:https://gazeta.ua/ru/articles/history/_bez-nablyudatelej-i-tatar-u-krimu-proveli-referendum/955458

[17]Юрій Васильченко, Народовладдя від Зеленського: Коли українці зможуть «скасувати» державу на референдумі, 3 грудня 2019. Режим доступу: https://www.depo.ua/ukr/politics/ilyuziya-narodovladdya-koli-ukraintsi-zmozhut-skasuvati-derzhavu-na-referendumi-201912031073283

[18]Передвиборна програма політичної партії «Слуга Народу» / Центральна виборча комісія, 2019. Режим доступу:https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/showdoc2pf7171=403pid409=27.doc.

[19]Передвиборна програма політичної партії «Опозиційна платформа – за життя» / Центральна виборча комісія, 2019. Режим доступу : https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/showdoc2pf7171=393pid409=27.doc

[20]Проект законопроекту про Всеукраїнський референдум, Верховна Рада України, 2019 рік. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66954

[21]Розвиток форм безпосередньої демократії в Україні: аналіз доцільності та перспектив застосування, Національний інститут стратегічних досліджень, аналітична доповідь, Київ, 2019 рік, с. 29-30. Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-12/dopovid-1.pdf

[22]Referendum process in Switzerland, Ballotpedia, Режим доступу: https://ballotpedia.org/Referendum_process_in_Switzerland

[23]Доля І.М, Ефективність місцевого референдуму як механізму політичної відповідальності місцевої влади, Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень, Донецьк, № 10, жовтень 2013, с. 32

[24]Ластовка О. А, Організація та проведення референдумів у Швейцарії, 2010, с. 26.

[25]Там само.

[26]Тамсамо

[27]Владимир Иванов, У Швейцарії за 150 років проведено більше 500 референдумів, LB.ua, 2012. Режим доступу: https://lb.ua/blog/vladimir_ivanov/159889_shveytsarii_150_rokiv_shveytsarii.html

[28]How Switzerland’s direct democracy works? TheLocal, 2018. Режим доступу: https://www.thelocal.ch/20180523/how-switzerlands-direct-democracy-system-works

[29]Людмила Муркович, Місцевий референдум як форма безпосередньої участі населення в управлінні місцевими справами, Державне управління та місцеве самоврядування, НАДУ, Дніпропетровськ, вип.. 4(19), 2013. Режим доступу http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2013/2013_04(19)/30.pdf4

[30]Врегулювання місцевих референдумів:закордонний та вітчизняний досвід, Науковий блог, Острозька Академія, 2013. Режим доступу: https://naub.oa.edu.ua/2013/vrehulyuvannya-mistsevyh-referendumiv-zakordonnyj-ta-vitchyznyanyj-dosvid/

[31]Там само.

[32]Maria Marczewska-Rytko (ed.), Handbook of direct democracy in Central and Eastern Europe after 1989, Toronto, 2018, p. 106. Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=HCVpDwAAQBAJ&pg=PA102&lpg=PA102&dq=local+referendums+in+estonia&source=bl&ots=nKuKBuzjJJ&sig=ACfU3U1rFtRghDqTKH_RQfHQFgaP9xYpmA&hl=ru&sa=X&ved=2ahUKEwjNmIb0pZTnAhUqyKYKHbuyDckQ6AEwCHoECAoQAQ#v=onepage&q=local%20referendums%20in%20estonia&f=false

[33]Там само

[34]В «Оппозиционной платформе – За жизнь» поддержали инициативу «Слуги народа» о народовластии, Апостроф, ноябрь 2019. Режим доступу: https://apostrophe.ua/news/politics/government/2019-11-14/v-oppozitsionnoy-platforme—za-jizn-podderjali-initsiativu-slugi-naroda-o-narodovlastii—medvedchuk/180145

[35]Юрій Бойко: Децентралізація у варіанті влади – це прямий шлях до авторитаризму, 112. UA, січень 2020. Режим доступу: https://ua.112.ua/polityka/yurii-boiko-detsentralizatsiia-u-varianti-vlady–tse-priamyi-shliakh-do-avtorytaryzmu-522044.html

[36]Українська Правда, Закон Зеленського про референдуми пройшов перше читання, 18 червня 2020. ttps://www.pravda.com.ua/news/2020/06/18/7256188/

[37]Валентин Краснопьоров, Референдум в Україні: коли можливий та до чого призведе, Слово і Діло, аналітичний портал, грудень 2019, Режим доступу: https://www.slovoidilo.ua/2019/12/10/pogljad/polityka/referendum-ukrayini-koly-mozhlyvyj-ta-choho-pryzvede

[38]Чіткий механізм референдуму дозволить людям достроково змінювати владу, Юлія Тимошенко, Батьківщина, 17.08.2018, Режим доступу: ba.org.ua

[39]Закон про Всеукраїнський референдум треба ухвалити до виборів – експерт, УКРІНФОРМ, лютий 2020. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2544220-zakon-pro-vseukrainskij-referendum-treba-uhvaliti-do-viboriv-ekspert.html

[40]Екатерина Мацегора, Страна прямой демократии. Как местные референдумы могут изменить жизнь в Украине, Фокус, 2019. Режим доступа: https://focus.ua/politics/419612-strana-pryamoj-demokratii-kak-mestnye-referendumy-mogut-izmenit-zhizn-v-ukraine

[41]Там само

[42]С. Закірова, Референдум як інструмент прямої демократії: міжнародний досвід і корисні уроки для України, Центр досліджень соціальних комунікацій, 2019, Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=4376:referendum-yak-instrument-pryamoji-demokratiji-mizhnarodnij-dosvid-i-korisni-uroki-dlya-ukrajini-2&catid=8&Itemid=350

[43]Закон про референдум: що обіцяють українцям та чи є небезпека маніпуляцій, 24 канал, 2020. Режим доступу: https://24tv.ua/zakon_pro_referendum_pro_golovni_zasadi_i_zapobizhniki_vid_manipulyatsiy_n1271637

[44]Там само

[45]Чи потрібна Україні місцеві референдуми? Радіо Свобода, 2018. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii-mistsevi-referendumy/29473778.html

[46]Розвиток форм безпосередньої демократії в Україні: аналіз доцільності та перспектив застосування, Національний інститут стратегічних досліджень, аналітична доповідь, Київ, 2019 рік,. Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-12/dopovid-1.pdf