“Сепаратизм передмість (suburban separatism) — термін, який виник в американських академічних колах і пояснює протести передмість проти приєднання до великих міст”, – зазначає аналітик Асоціації сприяння самоорганізації населення Олександра Калашнікова в своїй публікації, яка нещодавно вийшла у виданні “Дзеркало тижня”.
Недобровільна муніципальна інкорпорація — досить поширене явище у США. До прикладу, законодавство штатів Індіани, Айдахо, Північної Кароліни, Теннессі дозволяє таку “муніципальну консолідацію”. Міські ради, фактично, наділені абсолютною владою анексувати суміжні території. Громадські обговорення законом передбачені, але не для консультацій, а, швидше, для того, щоб поставити мешканців перед фактом.
Заможні передмістя — ласий шмат для великих міст через цінну нерухомість, яка обкладається податками. Податок на власність становить чималу частину надходжень до місцевих бюджетів. У 2016 р. американці сплатили до локальних бюджетів майже 541 млрд дол. податків на власність, встановивши таким чином новий рекорд. Для передмість таке об’єднання означає зростання податків і погіршення муніципальних сервісів.
Тому найбільш бунтівні містечка активно шукають альтернативу поглинанню великим сусідом. Вихід вони знаходять у: 1) приватизації — коли частина послуг (ЖКГ, соціальне забезпечення) віддається на зовнішнє обслуговування приватними компаніями; 2) укладанні контрактів — коли послуги замовляються в інших муніципалітетах, округах, державних установах або округах; 3) міжмуніципальному співробітництві. Ці три інструменти дозволяють малим передмістям, по-перше, забезпечити необхідними послугами мешканців; по-друге, економити на утриманні власних комунальних служб та установ; по-третє, зберегти власну ідентичність.
“Місто за контрактом”
Як делегують сервіси в місті Лейквуд, штат Каліфорнія.
Муніципалітет Лейквуда першим у штаті Каліфорнія розробив план, який дозволив йому постачати якісні послуги населенню без приєднання до міста Лос-Анджелеса, а також не витрачати кошти на побудову власної комунальної інфраструктури.
Лейквуд звернувся до наявних постачальників послуг по надання всього спектра комунальних та соціальних послуг через систему договорів. Контракти укладались як із приватними постачальниками, так і з департаментами сусідніх громад. На 2014 р. контракти становлять приблизно від 35% до 40% річного бюджету міста.
У 1954 р. муніципалітет Лейквуда підписав угоду з Департаментом шерифа округу Лос-Анджелес про надання поліцейських послуг. Угода про співпрацю з департаментами дозволила невеликій громаді отримати широкий спектр поліцейських послуг, на який вона не могла розраховувати без контракту: спеціальні слідчі групи, послуги SWAT (штурмової групи зі спеціальним озброєнням), поліцейська охорона у школах і лікарнях тощо.
Багато інших міст у штаті переглянули свої моделі надання послуг населенню. На 2014 р. 88 міст штату Каліфорнія ліквідували власні місцеві адміністрації служб поліції й уклали угоди із Департаментом шерифа округу.
Департамент підтримує постійну комунікацію з громадами-замовниками послуг. Проводить щорічні консультації з питань якості та вартості поліцейських послуг, оформлення патрульних машин, уніформи поліцейських.
Критики називають передмістя, які працюють за принципом контрактування послуг, “фантомними містами”, або “мінімальними містами” через їхню “неспроможність” самостійно справлятись із власними повноваженнями.
Однак контракти дозволяють малим громадам забезпечувати населення високоякісними послугами, зберігаючи не лише власну ідентичність, а й контроль над розвитком власного населеного пункту.
“Водне співробітництво” замість “водних воєн”
Історія Муніципального водного альянсу “Каскад” у регіоні П’юджет-Саунд (штат Вашингтон).
“Каскад” — це муніципальна корпорація, що об’єднує 7 муніципалітетів, два водопровідних та два каналізаційних райони.
Історія створення “Каскаду” — це 15 років боротьби невеликих муніципалітетів поблизу Сієтла за поставки води. Після 30 років “водних воєн” у регіоні муніципалітети об’єдналися для вирішення проблеми дефіциту води.
У 1970-х жителі Сієтла масово переїжджали у східні передмістя. Відповідно, в цих населених пунктах зросли потреби у водних ресурсах. Однак єдиним постачальником води залишалося місто Сієтл, із яким було законтрактовано поставки на наступних 30 років. Ціна на воду для передмість була удвічі вищою, порівняно з тарифами для мешканців Сієтла. Більше того, Сієтл забезпечував лише ті обсяги води, які передбачені контрактом. Цих обсягів не вистачало для зростаючої економіки передмість. Вони звернулися до Сієтла з проханням збільшити поставки, однак отримали відмову.
Голови приміських муніципалітетів вирішили самотужки організувати диверсифікацію постачань води. У 1991 р. голови міст Бельвю, Ісакуа, Кіркленд, Редмонд створили Асоціацію приміських рад, яка ініціювала переговори із Сієтлом та Водним альянсом округу Кінг.
Результатом тривалих і складних переговорів стало створення Водного альянсу “Каскад”. Місія “Каскаду” полягала в пошуку альтернативних джерел постачання води, а також у подальшому забезпеченні нинішніх і майбутніх потреб членів Альянсу чистою водою. Альянс об’єднав передмістя Сієтла, сам Сієтл, Водний альянс округу Кінг та приватні компанії. Управляє ним рада директорів, що складається з голів муніципалітетів та округів — учасників.
Альянсу вдалося досягти чималих успіхів. Окрім реалізації проекту з диверсифікації джерел постачання води, Альянс домігся відновлення власних водних джерел та зменшення споживання через раціональне використання водних ресурсів. Крім того, Альянс домігся перегляду контрактів із Сієтлом у частині збільшення обсягів постачання.
На сьогодні “Каскад” спільно реалізує програми з ефективного та екологічного використання водних ресурсів регіону. На партнерських засадах управляє водною інфраструктурою, займається стратегічним плануванням. Корпорація фінансується за рахунок ставок і зборів від своїх членів на діяльність фонду.
“Каскад” — один із найяскравіших прикладів ефективності міжмуніципального співробітництва у США, чий досвід рекомендують використовувати в інших штатах. Він обслуговує близько 2,3 млн людей, які проживають на понад 1200 кв. миль. А це близько 60 міст, водних районів, один великий мегаполіс, 3 порти і кластер підприємств, які мають міжнародні штаб-квартири або великі операції в районі Сіетла, включно з Weyerhaeuser, Starbucks, Amazon, Microsoft і Boeing.
У 2016 р. вийшла друком книжка, яка описує історію успіху міжмуніципального Альянсу “Каскад”.
Міжмуніципальне співробітництво в Україні: кволе, але перспективне
У 2014 р. було ухвалено Закон України “Про співробітництво територіальних громад”. Закон позитивний і передовий, він надає громадам широкі можливості для співпраці.
Зокрема, передбачає для громад і механізм делегування повноважень одна одній для виконання завдань, і реалізацію спільних проектів, і спільне утримання та утворення підприємств або органу управління для виконання власних повноважень.
Цінність міжмуніципального співробітництва полягає не лише в можливості муніципалітетів акумулювати ресурси для наведення ладу в громадах, особливо в сільських місцевостях, де утримання комунальних підприємств — непідйомне завдання для бюджетів.
Співробітництво може стати першою сходинкою до об’єднання територіальних громад. Об’єднання — процес складний, багато громад вичікують і спостерігають за досвідом першопрохідців. А співробітництво дозволить подолати взаємну недовіру громад, напрацювати взаємовигідні формати співпраці, конструктивні підходи до спільного вирішення місцевих проблем.
Актуальне співробітництво і для українських передмість. Їхня доля в контексті адміністративно-територіальної реформи — питання дискусійне. Приміські громади масово протестують проти приєднання до міст обласного значення. Наприклад, під час обговорення Перспективного плану формування територіальних громад Одеської області виявилося, що жодне з передмість не бачить себе частиною Одеси.
Тому розглядається можливість формування міських агломерацій. У яких взаємодія міст і прилеглих населених пунктів відбуватиметься на засадах співробітництва. Відповідний проект закону розглядається у профільному Комітеті Верховної Ради.
Яка картина з міжмуніципальним співробітництвом вимальовується на сьогодні
На 25 травня 2017 р. Мінрегіоном зареєстровано лише 83 міжмуніципальні угоди. Більшість їх укладають сільські населені пункти для спільного ремонту доріг, шкіл, дитячих садочків, клубів, утилізації твердих побутових відходів. Найбільше співпрацюють у Полтавській, Івано-Франківський, Луцькій областях.
Громади, які пішли на співробітництво, демонструють перші історії успіху
Місто Тульчин, до прикладу, та дві сусідні громади — с. Суворовське і с. Кинашів, співпрацюючи, спільно вирішують проблему з твердими побутовими відходами. У цьому їх активно підтримує проект швейцарсько-український проект “Підтримка децентралізації в Україні” (DESPRO).
У Полтавській області громади співпрацюють у сфері пожежної охорони, екологічного поводження з твердими побутовими відходами, соціальним захистом населення. Тут, слід зазначити, стимулює співробітництво Полтавська обласна рада, яка виділяє громадам кошти під проекти на умовах співробітництва. Крім того, громади отримують підтримку від Німецького товариства з міжнародного співробітництва (GIZ).
Історії міжмуніципального співробітництва в Україні приємно вражають, але, на жаль, їх мало. І це основна проблема.
Зусиль закордонних партерів та поодиноких ініціатив обласних рад вочевидь недостатньо для потужного запуску інструменту співробітництва в громадах.
Муніципалітети потребують більше інформації, більше державних та регіональних програм, більше ініціатив, більше уваги й розуміння саме з боку держави.
Тому обласним державним адміністраціям слід активізувати свою роботу на напрямі розвитку міжмуніципального співробітництва у своїх регіонах, особливо там, де буксує об’єднання.