Про те, що приватизація наших квартир не є кінцевим пунктом реформ щодо житла наших громадян, говорять і пишуть вже чимало років.
Але організація ОСББ в Кіровоградській області йшла напрочуд повільно, а про майбутнє квартальних комітетів взагалі ані влада, ані жителі приватних будинків навіть не згадували. Натомість кожен хотів би, щоб організації спільників багатоквартирних будинків або керуючі компанії і квартальні комітети зробили наше життя комфортнішим. Та шлях від радянських ЖЕКів до нових форм організації управління будинками виявився складним, а до фінішної стрічки в цій реформі ще далеко.
В обласному центрі розібратися в хитросплетінні законодавчих документів і подолати цей шлях з найменшими втратами нервів і сил допомагає людям Центр сприяння органам самоорганізації населення, засновником якого є Олександр Рацул.
– Олександре Анатолійовичу, з 1 липня 2015 року в Україні діє Закон «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку». Цей документ надавав рік співвласникам будинків, аби вони чи то створили ОСББ, чи то залучили до управління будинком керуючу компанію. Це зробило процес створення ОСББ жвавішим, але чимало будинків ще й не починали цю роботу. Ваш центр допомагає людям в цьому процесі?
– І не тільки жителям обласного центру, але й людям в області, які відчувають труднощі під час створення ОСББ. Дивіться, як зазначила директор департаменту ЖКГ облдержадміністрації Ольга Довжик, в 2016 році в області створено у 4,5 рази більше таких об’єднань, ніж в попередньому. Але в п’яти районах до створення таких об’єднань ще й не приступали.
Зрозуміло, що там, де не виникло сучасних ефективних форм самоорганізації, все залишиться по-старому. Дахи будуть протікати, прибудинкові території залишаться неохайними, а сходи у кращому випадку відремонтує хтось із кандидатів у депутати під час виборів. Та вже створені ОСББ демонструють, що так званої квартплати жителів вистачає на те, щоби привести до ладу наші в основному не нові і постраждалі від безгрошів’я часів незалежності спільні будинки.
У нас є ще проблеми і з квартальними комітетами, в які, як вони думають, об’єднані жителі приватного сектору. Натомість ці комітети в обласному центрі, за виключенням одного, не мають юридичного статусу і управляються районною владою. Між тим вже неодноразово піднімалося питання про скасування розподілу на райони нашого не дуже великого міста. Але, якщо так станеться, не буде кому навіть довідку видати жителю Олексіївки чи Кущівки.
– Може, треба юридично зареєструвати ці комітети – і не буде проблем?
– Нещодавно делегація від нашого обласного центра вивчала досвід створення органів самоорганізації населення в одному з найкомфортніших міст країни – у Вінниці. Ми побачили там охайні будинки та освітлені вулиці й ознайомились з тим, як вінничани досягли такого успіху.
У складі делегації були люди, які мають практично зайнятися цією роботою – голова Фортечної райради Олександр Кришко, депутати цієї ради, шість голів квартальних комітетів та депутат міської ради Михайло Демченко. Організував подорож Центр сприяння органів самоорганізації населення і фінансував Благодійний фонд Олександра Рацула «Майбутнє за молоддю».
З досвідом роботи Вінницької міськради нас знайомила голова Асоціації сприяння органам організації населення цього міста Наталя Панчук, депутат міської ради. Скажу коротко – нас вразила системність побудови такої вертикалі – від кожного будинку до міської влади. Усе налагоджено, передбачено і зроблено максимально зручно.
І в нашому обласному центрі, і у Вінниці кількість населення, яке проживає в багатоквартирних і в приватних будинках поділяється порівну. І хоч населення Вінниці сягає 370 тисяч жителів, а Кіровограда – лише 240 тисяч, вінничани створили 24 квартальних комітети, ми ж маємо їх аж 60. На чолі асоціації ОМСН стоять голова і правління – вони і організовують роботу квартальних комітетів міста.
Асоціація зареєстрована як неприбуткова організація, від міської ради з нею працює секретар ради. І хоч у міський раді є відповідний департамент, асоціація працює автономно, створює свою програму розвитку. Налічується в ній 8 чоловік, 24 голови квартальних комітетів і 24 секретаря. Разом це 56 людей, фонд зарплати яких складає 1,5 мільйона гривень на рік. Середня зарплата – дві тисячі гривень. Голова квартального комітету отримує 2,3 тис. грн. і працює 8 годин на день, секретар – 50% від цієї суми, він працює 4 години. Фінансує ці витрати міський бюджет. Натомість місто не має проблем з приватним сектором.
Вінниця не має, як наше місто, спецінспекції, але там є муніципальна поліція, з якою тісно співпрацюють квартальні комітети. І ще – вінничани затвердили перелік головних і другорядних вулиць, і, наприклад, прибирання снігу спецтехнікою проходить там не хаотично, а за графіком. Якщо в якомусь будинку живуть немічні люди, то їм допомагають скосити траву, прибрати восени листя чи обрізати дерева на вулиці. До речі, місто слідкує і за тим, як ведуться будівельні роботи. Там є спеціальний майданчик, де можна зберігати будматеріали до часу, коли вони будуть потрібні. Тримати місяцями біля будівництва гору піску не вийде – сплатиш штраф.
– То які функції покладені у Вінниці на квартальні комітети?
– Вони ініціюють освітлення вулиць, прибирання, ліквідацію сміттєзвалищ, обладнання водоводом та каналізацією, скошування трави, взимку – прибирання снігу, а ще грейдерування, асфальтування. Квартальні комітети видають довідки жителям, ініціюють будівництво дитячих і спортивних майданчиків.
До речі, всі квартальні комітети працюють в окремих обладнаних приміщеннях – чи то в будівлі школи, чи то бібліотеки, але зі своїм входом, чи то в окремому будинку. І – найголовніше – вони є юридичними особами і таким чином можуть залучати кошти грантів для проектів, які люди вважають першочерговими.
До речі, у Вінниці немає неосвітлених і незаасфальтованих вулиць в приватному секторі. Усі вони обладнані пластмасовими сміттєвими баками, тож там не можна побачити пакунки сміття біля подвірря. Чимало робіт міська влада проводить у співфінансуванні з вінничанами. Деякі проекти проводять по формулі 50 на 50%, деякі – 30 на 70% (більші витрати несе міськрада).
– А хто вирішує, які роботи будуть проводити першочергово на вулиці?
– Самі жителі, які складають програму розвитку території. Кожний квартальний комітет має свій план.
– Вважаєте, наше місто має наслідувати цей досвід?
– А для чого вигадувати колесо, коли його вже успішно експлуатують у Вінниці, в Миколаєві, у Львові, в Києві та Одесі.
– Хто, на вашу думку, міг би реалізувати таку реформу у нас?
– Так сталося, що в нашому центрі працюють випускники педуніверситета, яким я викладав соціальну педагогіку, і вони ще під час навчання долучилися до суспільно корисної праці. Серед таких і керівник центру Мирослава Черна. Наші активні студенти відомі в області – це і Анна Колева, волонтер і громадський діяч, інші. Олена Саприянчук-Данилко працювала в Києві в Благодійному фонді журналу «Единственная», а тепер захистила дисертацію, працює в Інституті проблем виховання. Робота в такій громадській структурі виховує активних і креативних людей.
А взагалі області дуже потрібні такі, як у Вінниці, органи самоорганізації населення. За ними майбутнє. Ми ж готові допомагати усім, хто сьогодні хоче створити ОСББ. Наш телефон: 066-636-22-67.
Розпитувала Валентина Бажан, газета “Народне слово”