Революція Гідності та запущені нею внутрішньо- і зовнішньополітичні процеси спровокували сплеск громадського активізму та, поза всяким сумнівом, сприяли поступу демократичної консолідації в Україні. Власне, сам перебіг Революції продемонстрував вкрай високу самоорганізацію громадян, яка й привела протестуючих до успіху. Після цього, у перші пореволюційні роки, Україна пережила справжній бум становлення нових активістських груп, мереж, ініціатив, спільнот і рухів, які включилися у чимало процесів, роблячи свій посильний вклад у реформування країни. Зокрема, йдеться про воєнно орієнтоване волонтерство, зоозахисні та природоохоронні рухи, громадські ініціативи журналістів, різні цифрові спільноти, рухи із захисту прав та інтересів (наприклад, ЛГБТ, ветерани армії, ВПО тощо). Крім того, успішна політика децентралізації влади сприяла піднесенню низового активізму в громадах та розширенню доступу до інструментів громадської участі на місцевому рівні, зокрема у невеликих містах та сільській місцевості, де раніше мешканці були вельми пасивними.
У певний момент ці процеси сповільнилися, але російська збройна агресія 2022 року дала їм новий потужний поштовх, і самоорганізація та громадська активність в українському суспільстві сягнули нині небувалих масштабів. Критично важливо, щоби вся ця пасіонарна енергія громадян не зникла в майбутньому й не була втрачена, а стала рушієм відновлення та повоєнного розвитку України, зокрема постраждалих територіальних громад.
Однак, як свідчить досвід, лише деяким із новостворених низових самоорганізованих спільнот вдається стати по-справжньому стійкими й впливовими. Більшість же, на жаль, продовжують фокусуватися на звичних для них дрібних питаннях та не готові виходити на новий рівень, не розвиваються інституційно, а часто взагалі занепадають, після того, як виконали певні функції. Крім того, багато соціально активних громадян демонструють здатність до швидкої мобілізації в «екстремальних» обставинах, але все ще не готові до повсякденної демократії. Як наслідок, величезний потенціал громадянського суспільства на низовому рівні просто розмивається, і є недостатньо сильним, щоби бути рушієм розвитку громад.
Наприклад, коли розпочалися бойові дії на Донбасі в 2014 році, в Україні виник безпрецедентний волонтерський рух, який фактично врятував оборону країни та забезпечив армію всім необхідним, коли держава була не здатна цього зробити. З часом забезпечення армії ставало кращим, і потреба в краудфандингу знижувалася. У результаті чимало волонтерів залишилися незатребуваними і не змогли знайти себе в новій реальності. Значною мірою це пов’язано з тим, що численні та вельми автономні волонтерські групи не створили більш-менш єдиної спільноти, не мережувалися, а самі волонтери часто не виявляли бажання «прокачувати» свої компетенції та опановувати нові напрями діяльності (як, наприклад, здійснення громадянського контролю за державними закупівлями для військових цілей). Лише початок війни у 2022 році повернув багатьох цих волонтерів на авансцену громадського життя.
Інший приклад – останнім часом в Україні виникли численні самоорганізовані неформальні групи захисників тварин, які досить успішно працюють на місцевому рівні та через краудфандинг акумулюють чимало ресурсів. Однак ці групи демонструють вкрай низьку здатність мережуватися, оскільки конкурують за ресурси і постійно «тягнуть ковдру» на себе, внаслідок чого не можуть домагатися системних рішень. Так, вони можуть дуже швидко зібрати гроші на порятунок конкретних собак у притулку, але, як правило, не здатні організувати адвокаційну кампанію, щоби домогтися від влади якихось дій, спрямованих на те, щоб умови в цьому притулку ставали кращими. Найбільш показова історія тут – це суд над київським догхантером Олексієм Святогором, коли, попри велику кількість доказів, зоозахинсики так і не змогли добитися притягнення його до відповідальності.
З іншого боку, слід відзначити, що запровадження воєнного стану вкрай негативно вплинуло на інституційні форми місцевої демократії в Україні, які значною мірою нині нівельовані. Так, чимало місцевих рад узагалі припинили вести свої офіційні канали комунікації (сайти, сторінки в соцмережах); приховали величезний обсяг інформації, оприлюднення якої роками добивалася громадськість; перестали бодай якось радитися з жителями при прийняті рішень, взаємодіяти з ОСН, розглядати електронні петиції тощо. Попри те, що під час війни деякі такі заходи дійсно є виправданими й необхідними (хоч і не всі), існує ризик, що й після війни, прикриваючись питаннями безпеки, у багатьох громадах влада і далі намагатиметься обмежити можливості громадян брати участь в управлінні місцевими справами, тож за відновлення місцевої демократії ще доведеться поборотися. Тому наразі дуже важливо, щоби на низовому рівні існував і зберігався запит на прозорість і відкритість місцевого самоврядування та громадську участь.
Водночас навіть під час війни завжди є місце для залучення громадян, яке має набувати (і вже набуває) інших, часто гібридних та інноваційних форм. Тоді як місцевій владі потрібно правильно використовувати цей ресурс, який може бути їй дуже корисним. В Україні зараз відбуваються всі ці процеси, тож відповідний досвід потребує систематизації та належного осмислення, з тим, щоби зробити громади більш стійкими в умовах агресії й у майбутньому а уможливити їх швидке повоєнне відновлення.
Зважаючи на вищеозначені обставини представники Асоціації сприяння самоорганізації населення розпочинають розробку авторської програми, яка буде орієнтована на неформальні низові самоорганізовані спільноти й ініціативи та матиме на меті сприяти їх стійкості та інституціоналізації як ОГС в майбутньому.
Проєкт “ Перезавантаження місцевої демократії у постраждалих громадах України (RELOAD)” реалізує ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.