Олександра Калашнікова, аналітик Асоціації сприяння самоорганізації населення
Реформа системи місцевого самоврядування передбачає, що об’єднані територіальні громади, отримавши фінансові, майнові та земельні ресурси і повноваження, будуть спроможні вирішувати місцеві питання власними силами.
Однак майбутня самодостатність громад залежить, в першу чергу, від позитивної економічної динаміки їхнього розвитку: збільшення обсягів виробництва товарів та послуг, активізації місцевого підприємництва, реалізації інвестиційних та інноваційних проектів. У зв’язку з цим актуальним питанням державної політики на даному етапі реформи є стимулювання економічного зростання об’єднаних громад та активізація їхніх «точок зростання».
Прискорення соціально-економічного розвитку громад, які перші пішли на об’єднання, набуває особливої актуальності на тлі вагань та навіть спротиву більшості територіальних громад України об’єднанню. Успішний розвиток перших об’єднаних громад має стати переконливим аргументом на користь підтримки реформи для тих громад, що мають сумніви та чинять опір.
Вважаємо, що перспективним інструментом розвитку економіки об’єднаних громад є локальні кластери, особливо аграрні та туристичні.
Кластерна модель розвитку регіональної економіки активно і ефефктивно використовується в ЄС, США, Японії, Сінгапурі та інших країнах. Є успішні приклади функціонування кластерів і в Україні.
Що таке кластери?
Професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Е. Портер визначає кластер як «групу географічно близьких взаємопов’язаних компаній і асоційованих інститутів у певній сфері діяльності, що характеризуються спільністю та взаємодоповненням один одного»[1]. Портер диференціює кластери на національні, регіональні та локальні.
Кластерний підхід до розвитку місцевої економіки передбачає координацію використання ресурсів, стимулювання розвитку перспективних галузей, інтеграцію економічних, соціальних, наукових потенціалів кожної громади і регіону у цілому.
Спираючись на думку українського економіста І.С. Соколенка, можна виділити такі переваги кластерної моделі виробничих систем, які ґрунтуються на успішному вітчизняному та зарубіжному досвіді[2]:
• кластери спроможні забезпечувати поєднання у виробництві конкуренції з кооперацією, вони уособлюють «колективну ефективність», створюють «гнучку спеціалізацію»;
• кластери будуються на використанні ефекту масштабу;
• кластери – це точки зростання, стимулятори технічного прогресу;
• кластери являють собою механізм підвищення регіональної і національної конкурентоспроможності.
Кластери дозволяють:
• посилювати процеси спеціалізації і розподіл праці між учасниками;
• ширше приваблювати клієнтуру, створюючи тісну взаємодію виробників та споживачів послуг;
• знижувати вартість одиниці послуги і продукції, яка виробляється на основі спільної діяльності;
• посилювати потоки ідей і інформації між учасниками;
• підвищувати інноваційність виробництва послуг;
• створювати нові робочі місця;
• ефективніше використовувати місцеві природні ресурси;
• створювати здоровий соціальний капітал (все здійснюється на взаємній довірі), забезпечуючи соціальну справедливість;
• забезпечувати баланс ринкової ефективності і соціальної гармонії.