Юрій Бова вже 11 років працює міським головою Тростянця, 23-тисячного райцентру на півдні Сумської області. Свою роботу він називає забігом на швидкість: «Всі міста конкурують одне з одним. За інвесторів, за мешканців, за соціально-економінчий розвиток. Якщо є інвестиції, якщо є якийсь культурний розвиток — приходять житлове будівництво, якийсь рух починається в місті. Якщо ти цього не робиш — робить сусід. Твої мешканці поїдуть і там будуть жити, а ти залишишся в занепадаючому місті і тебе зметуть з твоєю владою».
На семінарі-дискусії «Влада vs громада: співпраця чи протистояння?» пан Юрій говорив про свої три головні досягнення: 1) залучення інвестицій, 2) реставрацію історичної спадщини та проведення фестивалів і культурних заходів, а також 3) залучення мешканців до управління містом на основі органів самоорганізації населення: вуличних і будинкових комітетів. Ми розпитали мера про його досвід учасницького управління громадою. Чому і як мешканців потрібно залучати до міського управління?
Залучити всіх мешканців майже неможливо. Ця задача непосильна в Україні, коли у людей купа своїх проблем і зневіра. Але важливо почати процеси в місті, які б давали можливість людям долучатися до різноманітних акцій, до управління бюджетом міста, до вирішення справ на своєму мікрорайоні, у дворі.
Ми довго шукали такий механізм і перепробували різноманітні способи: громадські слухання, дорадчі ради при міському голові. Але зазвичай в дорадчу раду входить десять, п’ятнадцять, двадцять активних громадських діячів, які нібито представляють певну категорію населення. Але це дуже маленький відсоткок населення міста, і звичайні люди всеодно вважають себе відстороненими від цього процесу.
Після всіх цих спроб ми вирішили трошки поміняти специфіку нашої роботи. На кожній вулиці нашого міста, а загалом у нас 189 вулиць, обрали голову вуличного комітету. Хтось був зі старих часів, ще з Радянського Союзу, коли була така практика. Це людина, яка обиралася виключно мешканцями, це не представник влади, це не політична фігура абсолютно. Це стосується вулиць приватного сектору.
Є також голови будинкових комітетів: якщо це багатоповерхівка — то теж хтось повинен представляти інтереси мешканців. Не можна кожного разу робити зібрання: це дуже буде довго, це час втрачається, і загалом, в таких дискусіях дуже часто перші півгодини-годину взгалі люди виплескують всі емоції, які в них є відносно тарифів, а не слухають пропозиції.
Там де не було голів комітетів — ми провели зібрання, майже рік йшло впорядкування цієї справи. І фактично зараз у нас 209 голів вуличних і будинкових комітетів. Це майже всі вулиці і провулки. Є такі вулиці, де дуже важко, де нема таких активістів, це зазвичай на околицях міста. Людям на зібраннях ми прояснили ситуацію, що без голови комітету на вулиці нам буде важко щось робити. Так, ми будемо щось робити, але планувати максимальний розвиток міста через конкретну вулицю, через конкретний мікрорайон нам буде простіше, якщо буде така людина. Бо це буде наш помічник. Це буде посередник між людьми, між владою і людьми.
Повну оргінальну версію статті дивіться за посиланням.