Відомі експерти в сфері місцевого самоврядування Марина Ставнійчук, Віталій Кулик та Лариса Мудрак опублікували у “Дзеркалі тижня” статтю “Влада – громадянське суспільство: системний збій”.
Повну версію дивіться за посиланням.
В основу філософії децентралізації влади має бути покладено розширення права членів територіальних громад брати участь у розробці й ухваленні управлінських рішень на місцях та права контролю виконання цих рішень.
Саме з цього ми виходили під час підготовки проекту Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, який уряд ухвалив без змін у квітні 2014 р.
Демократія участі на рівні територіальної громади мала передувати конституційному перерозподілу повноважень на користь органів місцевого самоврядування та бюджетній реформі. Децентралізація влади передбачає, що громади отримають не лише відповідальну місцеву владу, що буде спроможною, але й набір законодавчо прописаних інструментів впливу членів територіальної громади на місцевих чиновників.
Проте сьогодні урядові ідеологи децентралізації намагаються прибрати демократію участі з процесу децентралізації взагалі. Віднести на розсуд органів місцевого самоврядування низку важливих форм місцевої демократії, забуваючи що саме місцеві чиновники не зацікавлені в громадському контролі.
Неодноразово порушувалося питання необхідності ухвалити Закон України “Про місцевий референдум”. За задумом це мав би бути один з механізмів об’єднання територіальних громад під час децентралізації. Однак реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади розпочато, а цей механізм не працює.
Актуальним є ухвалення нової редакції Закону України “Про місцеве самоврядування”. На черзі — також завдання ухвалити в новій редакції Закони України “Про органи самоорганізації населення”, “Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання” з одночасним скасуванням постанови Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. №3748-XII “Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні” тощо.
Мінрегіонбуд усіма правдами і неправдами чинить спротив ухваленню цього пакета законодавчих змін, побоюючись, що втратить свій вплив та “хлібні місця” для місцевого чиновництва.
Варто зазначити, що проти законодавчого врегулювання таких форм демократії участі на місцях, як збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо, доволі часто виступають як представники органів місцевого самоврядування (що й зрозуміло), так і деякі експерти “старої школи”, що сьогодні залучені до стратегування реформи місцевого самоврядування.
Бо норми статутів міст і положень про залучення громадськості до процесу ухвалення рішень органами місцевої влади сформульовані насамперед для зручності органів місцевого самоврядування, а не громадян: має місце значне обмеження суб’єктів ініціювання громадських слухань або місцевих ініціатив, нечітко прописано процедури врахування рішень слухань або розгляду місцевих ініціатив на засіданні місцевих рад, встановлюються занадто високі вимоги щодо кількості підписів мешканців на підтримку слухань.
Отже, реформу місцевого самоврядування та децентралізацію піарно розпочато, але належного механізму врахування думки територіальних громад на всіх її етапах, зокрема при затвердженні планів добровільного їх об’єднання, немає. Це не реформа.