Бюджет участі: як київська громада вперше розподіляла бюджетні кошти

У 2016 році у Києві вперше запущено бюджет участі. КМДА спробувала надати громаді можливість самостійно вирішувати, на що витратити частину бюджетних коштів. На реалізацію проектів, яка відбудеться цього року, виділено 50 мільйонів гривень. Вартість втілення кожної з ідей не перевищує один мільйон гривень.

Загалом подалося близько 500 ініціатив. Після попереднього відбору й відкритого голосування було визначено 62 проекти, які набрали найбільше голосів, стали переможцями й будуть реалізовані.

Що таке громадський бюджет?

Громадський бюджет – явище не нове й понад два десятиліття практикується у різних містах світу. Вперше його впровадили у бразильському Порту-Алегрі, де на момент початку реформи процвітала корупція, була велика соціальна нерівність, але разом з тим почали формуватися міські спільноти. Починаючи з 1989 року у цьому місті близько 50 000 людей беруть участь у вирішенні того, як розподілити 20% річного міського бюджету. З того часу понад 1500 міст по всьому світу впровадили цю систему розподілу коштів, згідно з даними проекту Бюджету участі.

Фото: ioonwatch.org

Громадський бюджет трансформує процес управління й розподілу бюджетних коштів: не чиновники, а самі містяни пропонують, куди гроші будуть спрямовані. Таким чином, змінюється схема взаємодії політиків з міськими напрямками, які вони прагнуть розвивати.

Зазвичай громадський бюджет складається з п’яти компонентів. Спершу політики визначають суму, яка буде виділена на партисипативний бюджет. Потім міські жителі збираються разом й формують ідеї, куди вони хотіли б витратити ці кошти. Після чого формують і надсилають свої пропозиції на платформу громадського бюджету. Далі відбувається відбір, а після – відкрите голосування й визначаються ідеї-переможці, які зібрали найбільшу підтримку. Міська адміністрація зобов’язується ці ідеї втілити у життя.

Процес, як взаємодіє громада, формуються пропозиції і пріоритети, за якими розподіляються кошти, у кожному місті свій. Сергій Лобойко, очільник Центру розвитку інновацій Києво-Могилянської академії, головний експерт групи електронної демократії РПР, говорить, що хоча й лунало чимало порівнянь київського громадського бюджету з відповідною моделлю у Польщі (місто Варшава), на його думку, найбільша схожіть є саме з Парижем.

Як це працює у Парижі?

У Парижі бюджет участі було впроваджено з приходом нової мерки – Анни Ідальго в 2014 році. Тоді на розсуд громади виділили 20 мільйонів євро. Проекти, які подавалися, стосувалися різних сфер: здоров’я, освіти, публічних просторів. Муніципалітет відібрав 15 ідей на власний розсуд і виставив їх на голосування, яке відбувалося як онлайн (вперше в історії Парижа) так і традиційним способом за допомогою бюлетенів. У результаті, парижани обрали дев’ять проектів на реалізацію. Загалом 60% містян голосували в Інтернеті.

Наступного року муніципалітет врахував усі помилки й вніс деякі зміни. По-перше, сума збільшилася до 65 мільйонів євро, а до 2020 року її розмір має досягти 500 мільйонів. Подавати заявки заохочували не лише парижан, а й іноземців, які живуть у місті. Не було жодних обмежень щодо заявок, але вони обов’язково мали представляти інтереси громади. У результаті надійшло понад 2 800 проектів. Муніципалітет почав їх обробляти, групуючи схожі між собою ідеї і сповіщаючи про це авторів, а також відкидаючи пропозиції, які місто не в силах реалізувати (наприклад ті, що стосуються громадського транспорту). На аналіз витратили близько двох місяців.

Після відбору проекти виставили на онлайн-голосування, а авторів ідей заохочували розповідати про свою ідею загалу й інформувати громадськість. Наступного року муніципалітет організовував воркшопи для жителів міста, аби вони могли разом генерувати корисні ідеї. Крім того, були створені спеціальні консультаційні підрозділи, які допомагали авторам ідей оцінити їхню реальну вартість.

Київський бюджет участі

Ідеї на участь у київському громадському бюджеті можна було подавати онлайн. Після чого їх розглядали в КМДА, а далі – віддавали авторам на доопрацювання, відхиляли, або допускали до голосування. Голосувати могли містяни, які зареєстровані у Києві, працюють тут чи постійно проживають. Сергій Лобойко зазначає, що вперше голосування відбулося виключно онлайн. Це зробили, аби уникнути фальсифікацій. Для тих горожан, які не мають вдома комп’ютерів, або не вміють ними користуватися, у місті, у тому числі в КМДА, облаштували місця з технікою для голосування, де спеціально навчені працівники допомагали налагодити процес. Єдине, чого не зробили ні партнери-донори проекту, ні КМДА – не провели інформаційно-освітню кампанію, яка необхідна для успіху такого типу проекту. У результаті, у голосуванні взяли участь близько 50 000 городян. Було визначено 62 проекти переможці, які має реалізувати муніципалітет.

«Для реалізації ідей буде залучено декілька відповідних органів. Призначається розпорядник бюджетних коштів (районні державні адміністрації або департаменти КМДА), який має напрацювати план реалізації проекту, підготувати тендерну документацію. На цьому етапі уточнюється кошторис проекту.

Автори проектів матимуть юридичні права контролювати процес виконання. Вони можуть вступити в конфлікт з владою і зупинити виконання проекту. Діятиме громадська бюджетна комісія – громадський механізм контролю, одна з функцій якої – бути майданчиком, де вирішуватимуться конфлікти, у тому числі на етапі подачі проектів – ми надаємо їм апеляційну функцію.

Це механізм прямої демократії. Автор і його команда, а також розпорядник коштів публічно будуть висувати свої аргументи щодо порушень, й громада може зрозуміти, хто неправий. У випадку конфлікту фінансування припиняється, поки він не вирішиться. Для вирішення конфлікту створюється робоча група з керівників департаментів КМДА. Роботу групи контролюватиме перший заступник голови КМДА, який має адміністративний ресурс. Разом з тим має бути культура притомних авторів, які б не вступали у конфлікт з розпорядником за кожного дрібного приводу. Виконувати роботи по проектах будуть генпідрядники, яких обиратимуть по тендерах через систему Prozorro», – ѓоворить Сергій Лобойко.

За результатами голосування стало зрозуміло, що чимало ідей, які перемогли, або не стосуються міста, бо об’єкти знаходяться у державній власності, або не мають прямого відношення до громадського бюджету, бо ідеї дублюють міські цільові програми.

Наприклад, у фінал пройшло зразу декілька пропозицій щодо покращення території КПІ ім. Ігоря Сікорського, створення коворкінгів в КНУБА й НАУ. Сергій Лобойко зазначає, що таким чином до громадського бюджету «були долучені студентські спільноти, які допомагали одне одному й стали прикладом консолідації авторів проекту. Ці проекти вирішили не дискваліфіковувати. Тому адміністрація була змушена скласти схему, за якою вони будуть реалізовані. Було вирішено, що на території об’єктів державної власності з’являться анклави, які будуть працювати за законами міста. Фактично, вони стають частиною міської громади, будуть відкриті і доступні для неї. Таким чином, місто починає поступово поглинати об’єкти, які не знаходяться у комунальній власності. Якщо поданий проект не зможе бути відкритим для усіх містян, він не отримає фінансування.

Чи правильно, що на громадський бюджет подаються проекти, які б мали фінансуватися з міських цільових програм? Наприклад, ремонт лікарень й шкіл.

З одного боку, такі проблеми дійсно має вирішувати місто. Але подібних запитів перед формуванням бюджету надходить набагато більше, ніж є можливостей їх реалізувати. І де є критерій, який тип проекту не потрапляє під міську цільову програму? Насправді, ця грань дуже тонка.

Ціль бюджету участі у тому, аби люди отримали можливість навчитися і зрозуміти, куди кошти будуть направлятися у сфері медицини, освіти й іншого. Громада має можливість зрозуміти що таке бюджетний процес і як можна долучитися до управління містом».

Разом з тим, у Києві не відбулося жодних воркшопів, громадських обговорень чи інших видів сесій з модераторами, тьюторами та фасилітаторами, за підтримки КМДА, для того, аби громада могла обговорити ідеї та сформувати дійсно якісні й потрібні проекти. Ідеї часто подавалися малими колективами без широкої партисипації (участі) громади. У процесі голосування автори зверталися до різних ресурсів, аби набрати потрібні голоси. Виключенням тут є громада Оболоні, яка за ініціативи громадських організацій спільно з районною держадміністрацією провела стратегічну сесію та виокремила пріоритетні напрямки розвитку району. Проте у листопаді на базі Kyiv Smart City було організовано воркшоп за участі представників міських ініціатив, громадських організацій, КМДА і Київради з метою «перезавантаження» механізму Бюджету участі і його подальшої легалізації рішенням Київради. Після чого Київрада публічно підтримала вимоги громадськості. Зокрема, було продовжено термін подачі проектів на перше голосування до шостого грудня й змінено систему е-голосування (замість сканів паспортів – введена картка киянина, або BankID, або ЕЦП).

Чимало запитань викликає й те, як проекти допускалися до голосування. У результаті відбору 320 ініціатив розмістили на платформі громадського бюджету. Це є дуже великою цифрою, адже пересічному киянину просто нереально перечитати усі проекти, й обрати ті найважливіші п’ять, за які він може проголосувати. Знову ж таки, у такому випадку не можна говорити про активну свідому участь членів громади, якою вона б мала бути. Це говорить нам також і про відсутність роботи з децентралізації, яка конче потрібна такому великому мегаполісу, як Київ.

Наступного року, на громадський бюджет можна буде подавати малі ідеї (вартістю до 300 тисяч гривень) й великі (до трьох мільйонів гривень). Перші спочатку мають заручитися хоча б 50 голосами підтримки громади, другі – 200.

Наразі громадський бюджет підштовхнув жителів двох районів Києва (Оболонського й Дніпровського) сформувати стійку спільноту, – зазначає Сергій Лобойко. Їхнім шляхом вже збираються піти – Подільський, Шевченківський і Голосіївський. Ще до подачі проектів жителі будуть зустрічатися й обговорювати ідеї між собою, обирати найкращі й найбільш актуальні.

Поділитись Постом

Post Comment