За однією з легенд, річка Либідь утворилась від сліз сестри засновників Києва – Кия, Щека та Хорива – Либіді. Перекази говорять, що княжна була дуже вибагливою до наречених: висміювала залицяльників, які до неї сваталися, і відсилала їх назад.
Згодом, коли ті перестали приходити до неї засумувала. Невдовзі вона збудувала дім на горі і жила там на самоті, проливаючи сльози. Гору, де стояв її будинок, стали називати Дівич-горою, а річку, що утворилася з її сліз – Либіддю.
«Я думаю, що влада нічого не робить для річки», – говорить експерт Національного екологічного центру України Віктор Мельничук.
Твердження еколога промовисто підтримують сайти державних структур, на яких майже немає інформації про жодну з найбільших річок столиці.
Так, на сайті Київської міської державної адміністрації останні згадки про річку Либідь датовані аж 2013 роком. Жодної інформації про водойму не вдалося знайти ні на сторінках Держагенства водних ресурсів, ні Держекоінспекції, ні Держсанепідемслужби. На сайті Мінекології та природних ресурсів єдина згадка про ріку датована червнем 2014-го та інформує про науково-практичну конференцію, де була заслухана відповідна доповідь, без означення будь-яких подальших кроків.
Президент Всеукраїнської громадської організації «Жива планета», заступник голови Громадської ради при Мінекології Світлана Берзіна каже, що ситуація з Либіддю досить серйозна, але говорити про конкретні суми грошей, які підуть на очищення ріки, наразі не можна. “Рівень забруднення важкими металами досить високий, тому, не здійснивши глибинного моніторингу для оцінки ситуації, не можна зараз говорити про якусь конкретну технологію, тим більше про конкретну вартість такого очищення,” – наголошує вона.
У травні 2014 року команда із семи молодих київських архітекторів на чолі із Семеном Поломаним розробила проект “Відродження зеленої тканини та блакитних артерій”, покликаний відновити природний зелений ландшафт Києва та малі річки міста. Зокрема, архітектори представили комплексну схему трансформації ділянки між вулицями, прилеглими до річки Либідь: Антоновича, Малевича, Короленківської, Байкової та Фізкультурної.
Переоблаштування покинутої промислово-складської території вздовж берегів річки та відродження природних ландшафтів планувалося провести до 2050 року у 4 етапи аж до повного відновлення зеленої тканини та блакитної артерії міста. Проект було відзначено спеціальною премією конкурсу User-Generated Kyiv міжнародного архітектурного фестивалю CANactions 2014.
Також пані Берзіна вважає, що громадські ініціативи щодо прибирання річки та її берегів є неефективними.
“Це точковий і локальний результат на якийсь короткий період часу. Мова ж тут йде про серйозний рівень забруднення київських водойм стічними водами. Це мулові опади, накопичення важких металів, радіонуклідів… Про які громадські ініціативи в цьому випадку може йти мова?” – наголошує вона.
Проте певні зрушення з боку влади все ж є. Так, в новому, ще не затвердженому Генеральному плані Києва до загальноорганізаційних та управлінських заходів із вдосконалення міського простору віднесено питання турботи про малі водойми. Відповідно до цього положення, буде введено мораторій на замив та засипку акваторій Дніпра та малих річок.
Коли наш проект виграв у спеціальній номінації фестивалю CANactions, постало питання, як його розвивати далі. Адже Либідь – це не канава, як її сприймають мешканці, а це річка, яка може притягувати своєю привабливістю та чистотою.
Ми почали з малого. У травні провели першу акцію «Приберемо Либідь» у рамках проекту «Либідь Є». А наприкінці червня відбулася друга акція «Розмалюй Либідь». Килим, який ми малюємо, – це символ гостинності та затишку. Це запрошення киян до річки і нагадування про її існування. Ми привертаємо їхню увагу і показуємо, що за неї варто боротися.
Ми обрали саме ділянку біля метро Олімпійська, бо це знакове місце. Сюди впадає річка Клов – одна з найбільших приток Либіді і річка, в яку впадає підземна річка Хрещатик. Тут знаходиться прекрасний комплекс будівель 19 століття Київ-товарний – залізничні склади. Вони зараз також у занедбаному стані, з яких ми хочемо зробити культурно-мистецьку окупацію.
У наших найближчих планах – виявлення та ліквідація врізок та стоків [якими зливаються відходи та шкідливі речовини]. Вони всі незаконні. Ми віримо, що Либідь є! Промислові зони потроху відмирають. І їх будуть витісняти житлова та офісна функції. І з часом, сподіваюся, тут запрацює повноцінна публічна громадська функція, – розповідає ландшафтний архітектор Семен Поломаний.
.jpg)
Джерело: http://ecocenter.org.ua/projects/lr16/richka.html